Широкий релігійний світогляд Богдан Хмельницький мав з молодих років. Майбутній гетьман навчався у католицькому єзуїтському колегіюмі, де й отримав дипльом. По закінченні навчання, у 1620 - 1621 роках він брав участь у Хотинській (польсько-турецькій) війні, в лавах армії коронного гетьмана Жолкевського. Разом з батьком Михайлом Хмельницьким вони брали участь у Цецорській битві, підчас якої батько загинув, а Богдан потрапив до турецького полону, де перебував два роки. Живучи в Істамбулі, в районі Касим-Паша, він добре опанував турецьку мову, познайомився з турецькими збройними силами , а також завів деякі особисті знайомства, які пізніше дуже сталися в нагоді, коли він вів перемовини з Османською імперією. Одним з таких турецьких високопосадовців, що з ними Богдан Хмельницький пізніше підтримував близькі стосунки, був генерал яничарів  Бектеш-Ага. Далі з полону його викупили за однією версією козаки, за іншою - його мати Агафія, а є ще й думка, що звідти він утік сам разом з кількома полоненими українцями. Деякі важливі подробиці цих років життя мабутнього гетьмана передає турецький літописець Найман Челебі. Він розповідає, як 1650 року один мусульманин привіз до турецького султана послання від Богдана Хмельницького, який на той час вже був гетьманом Війська Запорізького і вождем національно-визвольної боротьби українського народу. Цей мусульманин переказав, що Богдан перебував у полоні в адмірала, одного з командувачів турецькою фльотою, тоді ж прийняв іслям, і надалі залишаючись вірним обраній вірі.

На користь цих слів свідчить і стара гравюра, де Богдан Хмельницький відправляє намаз. Вона має підпис: "Богдан Хмельницький з кримським ханом під час мусульманської молитви". Гравюра була опублікована ще у ХІХ столітті в кількох книгах: Осипа Сенковського "Зібрання нотаток", Василія Смірнова "Кримське ханство" та у варшавському виданні 1825 році "Колекція живописів турецьких". Той же Найман Челебі так пояснює те, що на ній зображене:  Хмельницький поділився своїми військово-політичними намірами з ханом, і, аби переконати його у серйозності цих намірів, він відбув з ним мусульманську вечірню молитву. Та про це дізналися козаки з його оточення, що, як виявилося, були не такими толєрантними в релігійних питаннях, бо вони хотіли було навіть вбити гетьмана за відступ від християнства. Богданові ледь вдалося врятуватися: він зміг переконавши козаків, що то була несерйозна акція. Як бачимо, гетьман мав бути дуже обережним і зайве не афішувати власні релігійні уподобання, адже це було смертельно небезпечно.

Отже, цілком вирогідно, що мусульманином великий гетьман залишався й після повернення з турецького полону, вже очолюючи боротьбу за визволення України з-під влади Речи Посполитої. Союзником молодої козацької держави у війні з поляками було Кримське ханство на чолі з ханом Іслямом ІІІ Гераєм, разом з гетьманом хан брав участь у походах, разом вони й підносили молитву Аллагові. Можливо, саме завдяки цим обставинам кримські татари називали Богдана Хмельницького та його козаків кардаш-казаги (брат-козак), згодом від кримців цю назву перейняли турецькі історики. Так називати мусульмани могли лише братів по вірі. Гетьман мав друзів серед яничарів і татар, зокрема, його другом був володар Перекопу Тугай-бей. Можливо, Богдан Хмельницький розумів, що іслям має великий мобілізуючий потенціял для боротьби з Польщею, але більш вирогідне, що його віра була особистим, приватним набутком великого гетьмана.